Володимир Підпалий
(1936-1973)
Український поет, прозаїк, перекладач. Цей щирий, вдумливий і прекрасний поет, син Полтавщини, яку любив віддано, прожив лише 37 років. Невиліковна хвороба передчасно обірвала його пісню про рідну землю.
Життя письменника — в його творах. Душа поета — в його віршах. А ось життєпис Володимира, викладений ним власноручно: «Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою... Може, тому, коли я підріс і міг вечорами читати їй «Кобзаря», плакала гірко й невтішно... Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них ключ... Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах...
Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво. Загинув під Києвом 1943 року. Пам’ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії, і т. д. В селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав...
Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних наук. 1953 року закінчив 10 класів; працював у колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами. 1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до Київського університету на філологічний факультет, який і закінчив 1962 року. Перші вірші видрукував на шпальтах «Молоді України». Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий. Київ, 26 вересня 1966 р.».
До Спілки письменників його прийняли 1967 року. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), а посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992).
З творів він постає борцем за відродження української культури, людиною-подвижником, що в нелегкі 60-70-і роки підтримував справжню літературу, писав і редагував справжні твори. У багатьох віршах Володимира Підпалого живе дух його рідного краю, почуття любові до Полтавщини. Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року.