Володимир Дрозд. «Білий кінь Шептало»
Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1940 року в селі Петрушин на Чернігівщині. Коли хлопчикові було два роки, почалася Друга світова війна, батька забрали на фронт. Мати тяжко бідувала з трьома дітьми.
Відразу після школи став журналістом у районній газеті. У 20 років видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Закінчивши в 1968 році році факультет журналістики Київського університету, працював у різних періодичних виданнях, зокрема, в республіканських газетах «Молодь України», «Літературна Україна», видавництві «Радянський письменник» та ін.
Очолював «Літературну скарбницю», Київське відділення Спілки письменників України та був заступником голови Національної спілки письменників України.
Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.
Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похований на Байковому кладовищі.
Творчість
Почавши літературну роботу як новеліст і продовжуючи зрідка друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
Основні твори – повісті й романи «Маслини» (1967), «Семирозум» (1967), «Ирій» (1974), «Катастрофа» (1968), «Спектакль» (1985), «Листя землі».
Із творами В. Дрозда, такими, як повісті «Ирій», «Замглай», «Балада про Сластьона», «Самотній вовк», новели «Сонце», «Три чарівні перлини», «Білий кінь Шептало», пов’язані досягнення химерної прози, українського варіанту модного в літературі 70-х міфологізму.