#STOPRUSSIANAGGRESSION

 
24.02.22р…
Ранок. 5.00. Страшний дзвінок з Херсону: Каховку бомблять…
Повномасштабний наступ на Україну з боку Росії… ВІЙНА! Повний шок! Думка: може, це страшний сон… На жаль, ні.
Розгубленість… Паніка… Сльози й біль. Перша сирена-сповіщення про авіазагрозу… І це не фільм про Другу світову! Це тут і зараз…
Боже мій, у голові вир думок… серце вилітає… Що робити? Тривожну валізку пакувати.
Так, документи, аптечка, білизна, теплі речі, кошик для кота….
СТОП!!!
Та немає ж такої валізи, щоб у неї вмістити рідних, близьких, свою рідну землю… Це моя Батьківщина (так, не досконала… з владою, котрій ми, простий народ, не потрібні; із олігархами, що грабують нас без перестанку… і ще тисячу вад можна згадати)… але це МОЯ БАТЬКІВЩИНА!
Я лишаюся тут, на своїй землі!
Таких, як я, сотні, тисячі…
Кожен для себе вирішив: я лишаюся в Україні чи прямую за кордон. І в кожного своя причина, своя мотивація. Хтось зламався, а хтось першим відійшов від шоку й почав діяти.
Думай: а чим ти тут будеш корисною? Хм… зброї немає, та й стріляти не вмію (хоча … хтозна).
То можна різати тканину для маскувальної сітки, навчитися надавати першу невідкладну медичну допомогу, збирати теплі речі та продукти харчування для переселенців із зони бойових дій, збирати пляшки для коктейля Молотова…
Врешті-решт можна бути просто частиною єдиної нації, що разом!
Я зовсім не сильна…
Часто плачу, коли бачу зруйновані українські міста, коли бачу приклад незбагненної мужності наших захисників… Плачу, бо рідні розкидані по всій неньці Україні й за її межами…
Але я відчуваю, що моє місце тут, бо в єдності наша сила (як би це пафосно не звучало).
А ще ... люблю слово. Так, саме слово. Воно може бути і ліками, і зброєю.
Росія, забери своїх вбивць із нашої землі!
Дивіться, можливо, знайдете своїх рідних, близьких… Заберіть!
І не пускайте інших на нашу землю!
Не «рятуйте» нас!!!!
У контексті коментарів ☝️
М.Б. (сестра, Кубань):
Добрый вечер! Наши родные и самые близкие родственники! Оксана мы это прекрасно понимаем, и не как не за эту войну! Но я вижу ты настроена и против нас. Ты видела меня и моих близких с оружием? Зачем ты пишешь и наводишь провокацию. Ты знаешь что и у нас слышны взрывы и мы тоже переживаем! Потому что до Мариуполя у нас через море 1 час езды? Поэтому мы некогда не хотели этой войны. И не надо говорить что это мы виноваты. Мы все равно вас любим всех, потому что вы наша кровь!!! Мы за мир!! И не в моих силах остановить этот кошмар.
Я:
Хотіла б і я сказати «добрий вечір», та не можу, бо він ніяк не добрий під завивання сирени авіазагрози….
Я провокую? Ти серйозно? Твоя країна вбиває нас, але провокатор я…. Ну так, у вас на росії так заведено. Ви не хотіли війни, ви не хотіли ділити Україну… І в Криму були не ваші війська, і на сході в нас була громадянська війна, і кожен шахтар мав у гаражі танк… Тобі самій це не здається дивним?
А пишу вам, бо вірю, що можна достукатися… Перестаньте бути мовчазними співучасниками нашого вбивства!
…АБО
В.С. (племінниця, Кубань):
Мы за мир!! И не в моих силах остановить этот кошмар.
Я:
Неправда!!! Можна пробувати щось міняти… Саме від нас, простих людей, залежить багато чого!
Я, проста шкільна вчителька, що вчора говорила з дітьми про Гоголя й Шевченка, сьогодні вчуся робити коктейль Молотова, допомагаю облаштовувати блокпости, щоб захистити свій дім від ваших «рятівників»!
І душа моя з містом-героєм Києвом, що гордо не здається, як і в 1943… Страшне дежавю( Зараз, на жаль, окупанти - ваша країна!
Я не рятуюся втечею за кордон…
Я тут, В УКРАЇНІ, на Богом даній мені землі!
Знаю, що мій народ ні до кого не прийшов зі зброєю, тому ми сильні!
І щоразу, коли ваша країна вбиватиме інші народи, а ви ховатиметеся за відмовками «я за мир, від мене нічого не залежить», увесь світ вважатиме вас співучасниками злочинів проти людства! Бо ніяк не виправдати мовчазну згоду на вбивство!
Може, варто прокинутися: чому там, куди приходить росія, там смерть, сльози, розруха? Не думали, чому увесь світ зараз із Україною? Не може ж так бути, що всі народи погані, а лише ваша нація особлива? Не страшно вам, мамам, коли ваш недомірок сьогодні погрожує ядерною зброєю? Як ви могли виплекати нового гітлера?
Звісно, це риторичні питання… Ви можете черговий раз ввігнути голову і змовчати, забути про мій допис…
Тим паче не знаю чи буду я живою завтра-післязавтра після зустрічі з вашим «руським миром».
Страху немає, бо я ЛЮДИНА, а не мовчазна істота…
…
Kseniya Ost
P.S. Вірю, що до чийогось-то серця достукаюся
🇺🇦🇺🇦🇺🇦Все буде Україна!