Леся Українка
Лариса Косач (1871–1913)
Українська поетеса, перекладачка, громадська діячка. Найвідоміші твори: поема «Давня казка»; драма-феєрія «Лісова пісня»; драматичні поеми «Бояриня», «Одержима».
Леся Українка народилася 25 лютого 1871 р. в м. Новограді-Волинському (нині Звягель) у родині українських інтелігентів. Батько Петро Косач був повітовим службовцем-юристом, людиною передових поглядів; мати Олена Пчілка — українською письменницею.
Леся навчилася читати в чотири роки, а в п’ять — грала на фортепіано й навіть написала змістовний лист своєму дядькові Михайлу Драгоманову (відомий український учений та громадський діяч). У родині Косачів панувала повага до народних звичаїв і традицій.
У сім’ї Леся була другою дитиною із шести. Вона найбільше дружила зі старшим братом Михайлом. Якось узимку на свято Водохреща разом із Михайлом вона пішла на річку Стир. Леся настільки захопилася побаченим, що навіть не помітила, як замочила ноги в крижаній воді. Після того вона почала тяжко хворіти. Спочатку батьки думали, що це звичайна застуда, проте
згодом київський хірург поставив страшний діагноз — туберкульоз кісток. Дівчинці в цей час ще не виповнилося і десяти років! Потім патологічний процес поширився на легені й нирки. Тож із дитинства Леся мала рішучий характер, засвоївши одне правило, яке впродовж життя її підтримувало: «Щоб не плакать, я сміялась».
З 1882 р. постійним місцем проживання сім’ї Косачів стало с. Колодяжне. Саме тут, на Волині, серед розкішної та чарівної природи формувався стиль майбутньої поетеси. До речі, любов до природи стане провідним мотивом усієї її творчості. Через тяжку хворобу Леся до школи
не ходила, а здобувала освіту самотужки, проявляючи феноменальні здібності. Незважаючи на постійні болі в кістках, вона й далі грала на фортепіано, малювала, знала майже всі європейські мови (більше десяти!), а в дев’ятнадцятирічному віці для молодшої сестри написала книжку
«Стародавня історія східних народів», яку вже після смерті поетеси було видано як підручник для національної школи.
Свій перший вірш Леся написала в дев’ятирічному віці. Коли дівчині виповнилося двадцять два, світ побачила її перша поетична збірка «На крилах пісень», яку високо оцінив І. Франко, назвавши найвищим здобутком української літератури за 1893 рік. У 1894 р. Леся Українка відвідала свого дядька М. Драгоманова в Софії. Вона впорядкувала його бібліотеку, познайомилася з емігрантами й культурними діячами Болгарії. Повернення додому було затьмарене негласним наглядом, установленим царською охранкою. Щоразу, коли поетеса поверталася з-за кордону, по-особливому відчувала політичну неволю, про що переконливо свідчать такі її рядки: «Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани й спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить...»
Щодня долаючи фізичний біль, Леся Українка виявляла неабияку мужність — писала високохудожні твори, наприклад вірш «Contra spem spero!»:
Я на гору круту, крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Усе життя поетеса боролася з тяжкою недугою: вона виїжджала на лікування в Карпати, до Криму, Італії, Єгипту, Грузії. Передчуваючи трагічний кінець, 1913 р. мисткиня написала заяву до бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка прийняти її твори на депозит (на збереження).
Леся Українка померла 1 серпня 1913 р. в м. Сурамі (Грузія). Її поховано в м. Києві на Байковому кладовищі.
Теорія літератури
МОТИВ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ
Мотив — це те саме, що й тема. Аналізуючи епічні твори, використовують термін «тема», а для ліричних — «мотив». Читаючи поезії Лесі Українки, малюйте в уяві картинки, образи, намагайтеся «побачити» вірш у барвах, відчути запахи, настрій, тоді ви глибше зрозумієте емоційний стан ліричного героя (ліричної героїні). Це допоможе навчитися визначати мотиви; їх може бути кілька у вірші. Зазвичай один із них провідний.