Тарас Шевченко

Він був сином мужика і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури

Іван ФРАНКО

Тарас Шевченко - український культурний та громадсько-політичний діяч, мислитель, гуманіст, поет, художник, вчений, ідеолог соціального та національного визволення, Кобзар українського народу, один із провідних творців історичної пам’яті та національної ідентичності українського народу, основоположник нової української літератури та української мови. знакова постать національної пам’яті, національний символ України.

Захоплення історією, віковими традиціями та козацьким бунтівним духом черкаської землі під впливом родинних переказів про славні часи Богдана Хмельницького, Гетьманщини та Коліївщини, сформували світогляд Тараса Шевченка та визначили всю його подальшу діяльність як митця, культурного та громадського діяча, вченого та ідеолога соціального та національного визволення українського народу.   

Народився поет 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Шевченка і Катерини Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Енгельгарда. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.

У вісім років батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає й сам батько Тараса.

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, який відмовив хлопцеві. Утративши надію стати малярем, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священника Григорія Кошиці. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, любив малювати. У 14 років його зробили козачком Енгельгардта.

1829 р. разом з обслугою пана Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися в досвідченого майстра Яна Рустемаса. 1831 р.  пан із обслугою приїздить до Петербурга. 1832 р. Тарас потрапляє на чотири роки на навчання до Ширяєва, різних живописних справ майстра.

1836 р. Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, пізніше з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. Цього ж року Брюллов створює портрет Жуковського, що був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Шевченка з кріпацтва. Сталося це 25 квітня 1838 р.

Рання творчість (1837-1843 рр.)

Шевченка зараховано до Академії мистецтв, де він вчився впродовж 1838-1845 рр. і закінчив її зі званням «некласного вільного художника». Юнак слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї — швидко здобуває знання. За успіхи у навчанні Шевченко одержав три срібні медалі, однак відсутність золотої медалі завадила йому одержати державну стипендію для продовження навчання в Італії.

У 1839 р. його зарахували пансіонером Товариства заохочення художників. А в квітні цього ж року Шевченка нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. Наступного 1840 р. він отримує срібну медаль 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці».

Водночас митця захоплює літературна творчість. У 1836-1837 рр. була написана балада «Причинна», поема «Катерина», елегія «На вічну пам'ять Котляревському», поезії «Тополя», «До Основ'яненка». У 1840 р. побачила світ збірка «Кобзар», що містила вісім творів: «Думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». А в кінці 1841 р. — поема «Гайдамаки». «Кобзар» і «Гайдамаки» були зустрінуті позитивними відгуками і принесли поету славу.

У вересні 1841 р. Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка».

 Захоплюючись театром, Тарас пробував свої сили і в драматургії. В 1842 р. з'явився уривок із п'єси «Никита Гайдай», написаної російською мовою та поема «Слепая». У 1843 р. Шевченко завершив драму «Назар Стодоля», у 1844 р. в Петербурзі окремим виданням вийшла його поема «Гамалія».

Життя і творчість перед засланням (1843-1847 рр.)

Минуло 14 років з часу, коли Шевченко виїхав з України. 19 травня 1843 р. він разом із Гребінкою повертається на Батьківщину. Поїздки Україною, їх було декілька (1843, 1845 і 1846 рр.), мали свій видбиток в подальшій творчості поета.

Він відвідував рідні місця, садиби місцевих поміщиків (В. Рєпніна, В. Закревського), які цікавилися культурою та сприяли її розвитку в Україні. Зупинявся в Качанівці у тодішнього її власника Г. Тарновського, в якого часто й подовгу гостював у 40-х роках і з яким деякий час листувався. 

Перебуваючи в Києві, Шевченко познайомився з багатьма українськими інтелектуалами: М.Максимовичем, П.Кулішем, М. Костомаровим та ін. П. Куліш допомагає йому отримати тимчасову посаду члена Київської археографічної комісії. У 1845-1846 рр., виконуючи завдання комісії, він їздив по Україні (Київщині, Полтавщині, Поділлю), збирав етнографічні матеріали, історичні документи, замальовував архітектурні та археологічні пам'ятки (ці замальовки стали основою художньої серії «Живописна Україна»).

Особливо тонко сприймав він чудову українську природу. Колоритні пейзажі рідної землі — «садок вишневий коло хати», могутній сивий Дніпро, широкі степи з почорнілими на них могилами, вітри, що пахнуть чебрецем і м'ятою, нескінченні горизонти — все це знав і любив Шевченко, все це з часом ожило в його поезії.

Важкі картини національного і соціального гніту, які він побачив в Україні, пробудили гострий протест поета проти російського панування та кріпацтва. Саме тому національно-визвольними мотивами пронизана його поезія, що ввійшла до збірки «Три літа», зокрема поеми «Сон» (1844), «Єретик» (1845), «Кавказ» (1845). У поемі «Сон» зображена картина страхітливої експлуатації селянства, вона пронизана ненавистю до поміщиків, царизму. У «Кавказі» Шевченко показав криваву епопею завоювання російським царизмом своїх колоній, перетворення Росії в «тюрму народів». Ця поема, яку таємно розповсюджували у великій кількості рукописних екземплярів, вперше була надрукована лише у 1859 р. в Лейпцігу у збірці «Нові твори Пушкіна і Шевченка».

Період «Трьох років» (1843-1845 рр.) став переломним у творчості Шевченка, який став загальновизнаним лідером національного відродження. У творах цього періоду митець сходить до рівня соціального пророка.

 Погляди Шевченка на проблеми національного життя України спричинили його зближення навесні 1846 р. з членами Кирило-Мефодіївського товариства. Привертали увагу й опозиційні настрої членів суспільства щодо кріпосницько-самодержавного ладу. Разом з М. Гулаком, Шевченко належав до його революційного кола.

Наприкінці березня 1847 року почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. Жандармам вдалося встановити зв'язок поета з тільки що розгромленим братством. Всі твори були конфісковані, а його відправили до Петербурга, де тримали в казематі «Третього відділення».

Життя і творчість під час заслання (1847-1857 рр.)

6 квітня 1847 року Шевченка було відправлено під конвоєм до Петербурга і ув'язнено. На допитах Шевченко поводився мужньо. Про твердість духу поета свідчить і той факт, що перебуваючи в ув'язненні він не переставав писати і малювати. Під час слідства, яке тривало півтора місяця, Шевченко написав тринадцять віршів («Ой одна я, одна ...», «За байраком байрак ...», «Мені однаково ...», «Ой три дороги широкі ... » та ін.). Поет, у якого під час обшуку знайшли альбом «Три літа», трактувався жандармами як найнебезпечніший політичний злочинець. З усіх членів організації він був підданий найсуворішому покаранню. За «твір віршів на малоросійській мові найобурливішого змісту», що відобразилося у пропаганді ідеї про можливість існування України як самостійної держави, 30 травня 1847 поет був засуджений до заслання рядовим солдатом в Окремий Оренбурзький корпус з особистою резолюцією Миколи I: «під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати».

Протягом заслання поет перебував в Оренбурзі (червень 1847 р., вересень 1849 — травень 1850 р.), Орській фортеці (червень 1847 — травень 1848 р.), Новопетровській фортеці (травень 1850 — літо 1857 р.). Був учасником Аральської експедиції (травень 1848 — вересень 1849 р.).

Для Шевченка почалося важке, безрадісне і безправне життя солдата. Довелося пройти через всі знущання. А особливо важко було терпіти заборону писати й малювати. Але воля поета була нездоланна: таємно, «ховаючись від начальства», продовжував малювати і писати вірші. Не припиняючи і в засланні боротися своїм полум'яним словом проти несправедливості, поет написав поему «Царі», повну ненависті до коронованих катів.

Завдяки підтримці окремих місцевих офіцерів періоди жорстокого режиму заслання чергувалися з певними послабленнями. Вражені інтелектом і художнім талантом Шевченка, вони дозволяли йому покидати казарму, а за це він навчав їх дітей і писав портрети членів сімей.

Українські та російські друзі робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю поета, допомагаючи йому морально і матеріально. Незважаючи на клопотання у 1848-1849 р. перед владою, заборона «писати і малювати» так і не була знята. Та Шевченко продовжував таємно писати вірші, переховуючи написане за халявою чобота (звідси назва – «захалявні книжечки»; збереглося чотири, написані у 1847, 1848, 1849, 1850 рр.), і малювати.

На засланні він створив багато віршів і поем («Княжна», 1847 р.; «Варнак», 1848 р.; «Марина», 1848 р.; «П. С.», 1848 р.), чудові зразки філософської, пейзажної і інтимної лірики.

Свою творчість Шевченко продовжив під час Аральської описової експедиції (1848-1849 рр.), до складу якої він офіційно увійшов як художник. У цей час ходив у цивільному одязі, жив на приватній квартирі. Але, за доносом одного з офіцерів про порушення царської заборони писати й малювати, 23 квітня 1850 року Шевченка знову було заарештовано і відправлено до Орської кріпостіі. Хоча перший період перебування Шевченка в Орській кріпості був надто тяжкий для нього, він ще якось зносив своє нещастя. Коли ж у травні 1850 р. його знову привезли туди під суворий нагляд і помістили у кріпості разом з арештантами, з якими він виконував усі призначені для них роботи, Шевченко у повній мірі пізнав становище арештанта. Про цей дуже важкий для нього час Шевченко не любив згадувати й говорити, і подробиці його життя за ті п'ять місяців, мабуть, нікому не відомі.

Восени того ж року Шевченка переводять до Новопетровської фортеці на безлюдний півострів Мангишлак, де поет і перебував протягом семи років. Друге заслання негативно позначилося на творчості поета. Свідченням цього є хоча б той факт, що за перші чотири роки заслання Шевченко написав більше ста ліричних творів, серед яких сім поем, а за наступні сім років заслання – один вірш.

Після смерті Миколи I (березень 1855 р.) на хвилі деякої лібералізації режиму група українських і російських інтелігентів за посередництвом сестри Олександра II княжни Марії Миколаївни виклопотала дозвіл на звільнення Т. Шевченка від військової служби (1 травня 1857 р.) та проживання в Петербурзі, однак під суворим наглядом поліції. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести «Щоденник».

Життя і творчість останніх років (1857-1861 рр.)

2 серпня 1857 року Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Вже дорогою він почав малювати краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Та доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньому Новгороді.

За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава». Згодом, одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

Диплом Т. Шевченка на звання академіка

27 березня Шевченко прибув до Петербурга і відразу поринув у місцеве суспільне та культурне життя. Знайомиться з М. Чернишевським. Жив поет спочатку у свого близького товариша Михайла Лазаревського (з 1850 року — радник Петербурзького губернського правління), а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Після заслання Шевченко, як художник, приділяє найбільшу увагу гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.

У грудні 1858 року він домігся дозволу на зняття офіційної заборони щодо друку своїх творів. Вийшло нове видання «Кобзаря», виходить двома накладами альманах «Хата» з дев'ятьма новими поезіями, об'єднаними під редакційною назвою «Кобзарський гостинець» (1860), друкується «Південноросійський буквар» (1861). Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні.

2 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. У портретах, картинах, акварелях і малюнках в альбомах він правдиво відтворив істотні сторони дійсності, народного побуту.

Небайдуже ставився поет до поширення освіти серед народу. В 1861 році Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский».

Навесні 1859 року Т. Шевченко, відданий під нагляд поліції, отримав дозвіл виїхати в Україну. Він мав намір придбати землю і побудувати будинок. Влітку Тарас Григорович приїхав у рідну Кирилівку, де жили його брат і сестра, щоб побачитися з ними після довгої розлуки. 

Т. Шевченко був твердо переконаний у тому, що реформа, яка готувалася тоді і про яку багато говорили в суспільстві, нічого не дасть селянству. У своєму творі «Я не хворію» (1858) поет закликає не вірити цареві, не чекати від нього волі, а самим завоювати її зі зброєю в руках.

13 липня 1859 року Т. Шевченка знову заарештували і посадили в Київську фортецю. Після допиту його зобов'язали негайно повернутися до Петербурга під нагляд жандармів.

У другій половині листопада 1859 року його здоров'я різко погіршало. Тарас Григорович з кожним днем слабшав. Зима тягнулася для нього надзвичайно довго. Здоров'я продовжувало різко погіршуватися, і до нового 1861 року він уже був прикутий до ліжка. 

10 березня 1861 року Тарас Григорович Шевченко помер. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Та друзі Шевченка зробили все для того, щоб виконати поетів заповіт і поховати його в Україні, на Чернечій (тепер Тарасовій) горі. 

Безсмертними та могутніми залишаються сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність лірики митця, гострота і пристрасність його слова, пісенність віршів, самовіддана любов до Батьківщини, свого народу.

Творчість Т.Г.Шевченка умовно поділяють на чотири періоди:

  • І.      1837-1843 – рання творчість
  • ІІ.     1843-1847 – період «Трьох літ»
  • ІІІ.   1847-1857 – період заслання
  • ІV.   1857-1861 – пізній період

Цікаві факти

  • Важким та тернистим був життєвий шлях поета. Він прожив усього 47 років, із них 24 роки провів у кріпацтві, 10 років - на засланні і лише 13 років - на волі, та й то на чужині.
  • Збереглося 875 художніх творів митця, які дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві. Але є відомості про понад 278 втрачених робіт.
  • За свої роботи Т. Шевченко був тричі нагороджений срібними медалями. Його першу самостійну олійну картину «Хлопчик-сирота, ділиться з собакою милостинею під тином» Академія мистецтв Петербурга відзначила срібною медаллю другого ступеня.
  • Перший в Україні «Буквар» з’явився завдяки Т. Шевченку і вийшов у 1861 році. Письменник оплатив наклад у 10 тисяч одиниць. Книга була видана з метою розповсюдження в безкоштовних школах для вивчення грамоти.
  • Тарас Шевченко любив музику, грав на гармоніці і співав, мав приємний баритон. Першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Т. Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл творів «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів і форм. На вірші Т. Шевченка Микола Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних творів і 3 кантати.
  • Першим коханням молодого Т. Шевченка була Оксана Коваленко. Іншими жінками, яких він кохав, були: польська швачка Ядвіга Гусіковська, Марія Європеус, Ганна Закревська, Варвара Репніна,  Катерина Піунова. Останнім коханням поета була 19-річна наймичка Лукерія Полусмак.
  • Поезію Т. Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них – японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто.