Дмитро Павличко

Дмитро Павличко (1929)

Народився поет 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів (теперішня Івано- Франківщина). Навчався в селищі Яблунів, у Коломийській гімназії та на філологічному факультеті Львівського університету.

У роки Другої світової війни Павличко долучився до сотні УПА під про­водом Михайла Москалюка (на псевдо «Спартан»); у 1945 році загін роз­формовано. У жовтні того ж року Дмитро Павличко був ув'язнений НКВС. Його звинувачували в належності до молодіжної націоналістичної органі­зації, але пізніше звільнили з-під варти за відсутністю доказів.

Перша поетична збірка «Любов і ненависть» виходить у 1953 році. Вона перейнята спогадами про перше кохання, описами колоритних пейзажів гуцульського краю.

Збірка «Правда кличе» 1958 року. Саме тут лунає впевнений голос поета, який розкриває правду про злочини сталінізму. Вірш «Коли помер кри­вавий Торквемада» — це зображення Сталіна в алегоричній формі (тобто в прихованій формі за допомогою конкретних порівнянь з жорстоким іс­панським диктатором Торквемадою).

У 1964 році поет переїжджає зі Львова до Києва. Тут працює в Спілці письменників, потім редактором журналу «Всесвіт». Його поезія присвя­чена філософсько-етичним проблемам, він сміливо пише патріотичні вірші, створює яскраві зразки любовної лірики.

Дмитро Павличко здобуває славу як поет-пісняр. Пісні на його слова стають популярними («Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну» та інші). Разом з ним співпрацюють видатні композитори, зокре­ма Володимир Івасюк.

Митець також бере участь у кіновиробництві. За його сценаріями в спі­вавторстві було знято фільми «Сон», «Захар Беркут».

Вагома складова діяльності Павличка — переклади.

Цікавить митця і літературно-критична діяльність. Він досліджує сонетну форму, укладає антологію (тобто зібрання зразків сонетів світової та української літератури), пише літературознавчі статті.

У 1977 році Павличко стає лауреатом Шевченківської премії за збірку «Любов і ненависть».

Дмитро Павличко долучається до громадсько-політичного життя. Він є одним з організаторів Народного Руху України, першим головою Товари­ства української мови імені Тараса Шевченка, одним з ініціаторів ство­рення Демократичної партії України.

Саме Павличко виступив автором першого речення «Акта проголошен­ня незалежності України» 24 серпня 1991 року. Був депутатом Верховної Ради України кількох скликань, послом України в Польщі та Словаччині. У 2006 році обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Підтримував Помаранчеву революцію та Революцію Гідності.

Олесь Гончар називав Павличка «достойним продовжувачем Івана Франка». Як і Каменяр, Павличко працював відразу в кількох мистецьких галузях (поет, перекладач, автор творів для дітей, науковець, літературний критик, громадсько-політичний діяч). Митець нагороджений почесним званням «Герой України».