Василь Симоненко

Василь Симоненко (1935-1963)

«Молодий витязь української поезії» (як називав Василя Симоненка Олесь Гончар) був майстром поетичного слова.

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року на Полтавщині в селі Біївці. З дитинства багато читає, а після школи продовжує навчання в Київському університеті імені Шевченка на факультеті журналістики. Про­тягом 1957-1963 років він працює в газетах «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», «Робітнича газета».

Згодом Василь долучається до Клубу творчої молоді в Києві та стає яс­кравим представником покоління «шістдесятників». Він пише вірші, дитячі історії. Виходить його перша збірка «Тиша і грім», що отримує схвальні відгуки в пресі.

Разом з Аллою Горською та Лесем Танюком він відшукує місця таємних поховань репресованих жертв сталінізму.

23 серпня 1963 року поета було заарештовано та жорстоко побито спів­робітниками радянської міліції. На думку дослідників, саме це прискори­ло стрімкість хвороби Симоненка. За кілька місяців 28-річний поет поми­рає.

Уже після смерті виходять його збірки «Земне тяжіння», «Вино з троянд», «Поезії», «Лебеді материнства». А в 1995 році Симоненко нагороджений Шевченківською премією, щоправда, посмертно.

Ціннісними орієнтирами творчості Симоненка є:

  • щирість та правда;
  • гуманізм (властивий простій, звичайній людині);
  • унікальність кожної особистості.

У центрі уваги митця — образи селян, представників старшого поколін­ня, звичайних людей, які протиставляються тоталітарній радянській си­стемі, що прагне знищити індивідуальне, залишивши лише «колективне». Провідними темами в доробку поета є:

  • патріотична лірика (сприйняття України як справжньої Батьківщини, а не СРСР);
  • краса рідного краю;
  • велич кохання;
  • засудження тоталітаризму;
  • світ дитинства (казки для дітей).